Семен Якович Брауде народився 28 січня в місті Полтава у родині службовців. У 1925 р. закінчив трудову, а в 1927 р. – професійно-технічну школу та отримав кваліфікацію електромонтера 6-го розряду. У 1928 р. вступив на фізичний факультет Державного фізико-хіміко-математичного інституту (нині Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна).
      Під час навчання у вищі С.Я. Брауде виявив схильність до педагогічної роботи: студентом третього курсу почав викладати математику, а потім фізику у Харківському машинобудівному інституті. Після закінчення вищу (1932 р.) він стає доцентом університету, в якому веде активну викладацьку роботу до 1941 р. Одночасно С.Я. Брауде починає займатися науково-дослідною діяльністю, яка стане основним сенсом його життя.
      У 1933 р. він починає працювати у першій в Україні фізичній науково-дослідній установі – Український фізико-технічний інститут (УФТІ). Це були роки першої п’ятирічки, коли країна приділяла багато уваги розвитку науки та техніки як основи зміцнення економіки та обороноздатності країни. Важлива роль належала радіофізиці та радіотехніці. Завдяки яким зародився новий прикладний напрямок – радіолокація. Основне призначення радіолокаторів полягає в спостереженнях за об’єктами які знаходяться на значних відстанях та здатні відбивати електромагнітні хвилі (літаки, кораблі, танки тощо), в їх розпізнаванні, визначенні місця розташування та швидкості. Для створення радіолокаційних станцій (РЛС) в першу чергу необхідно було розробити потужні генератори безперервного й імпульсного випромінювання в метрових, дециметрових і більш коротких діапазонах радіохвиль. У лабораторії електромагнітного випромінювання УФТІ під керівництвом її засновника - професора А.О. Слуцкіна (згодом академіка АН УРСР) С.Я. Брауде приступив до експериментальних та теоретичних досліджень, присвячених створенню потужних та високостабільних генераторів випромінювання в дециметровому та сантиметровому діапазонах. У ході піонерських досліджень колективом лабораторії було розроблено потужні генератори надвисокочастотних (НВЧ) коливань на багаторезонаторних магнетронах, виробництво яких значно пізніше освоїли за кордоном – спочатку в Англії, а потім і в США. У цей час С.Я. Брауде опублікував ряд теоретичних та експериментальних робіт, багато з яких зберігають своє значення і нині. Вони присвячені вивченню руху електронів у схрещених електричних та магнітних полях, впливу просторового заряду на цей рух, впливу зовнішньої електрорушійної сили на магнетрон з розрізним анодом. У 1937 р. С.Я. Брауде захистив дисертацію на здобуття наукового ступеня кандидата фізико-математичних наук, присвячену генерації потужних коливань у дециметровому діапазоні радіохвиль. Успіхи, досягнуті у лабораторії А.О. Слуцкіна в цій галузі, а також розробка всіх систем, необхідних для побудови радіолокаційної станції, дозволили в 1938 р. створити в Харкові перший в нашій країні НВЧ радіолокатор, який працював на хвилі 64 см. Як генератор НВЧ імпульсів у ньому використовувався потужний багаторезонаторний магнетрон. На відміну від РЛС, які використовували довші (метрові) хвилі, що дозволяло визначати лише дві координати об’єкта, новий радіолокатор давав можливість встановити всі три координати: дальність, азимут і кут місця. Він пройшов бойову перевірку під Москвою під час Другої світової війни у 1941 р. С.Я. Брауде безпосередньо брав участь у розробці локатора, його випробуваннях у системі ПВО Московського округа та у подальшому вдосконаленні. За розпорядженням Державного Комітету Оборони він разом з групою наукових співробітників УФТІ був направлений під Москву і відряджений до Інституту зв’язку Червоної Армії, де працював до середини 1943 р. Медаль «За оборону Москви», якою був нагороджений С.Я. Брауде, свідчить про значущість зазначених робіт. Цей період діяльності С.Я. Брауде завершується захистом в 1943 р. дисертації на здобуття наукового ступеня доктора технічних наук, в якій він виявив себе не тільки як майстерний фізик-експериментатор, а й як теоретик, який вільно володіє складними математичними методами теорії коливань. С.Я. Брауде розробив теорію об’ємного заряду в магнетронах і за допомогою нового оригінального методу вирішив нелінійні диференціальні рівняння так званої двох потокової моделі.
      Із середини 1943 р. С.Я. Брауде керує лабораторією УФТІ. З колективом УФТІ він на початку 1944 р. повертається з евакуації до Харкова. У цей час С.Я. Брауде відновив педагогічну діяльність: з 1944 року він професор, а незабаром і завідувач кафедри фізики Харківського будівельного інституту. З 1946 р. С.Я. Брауде очолює кафедру передавачів, а згодом – теоретичних засад радіотехніки на створеному за його активної участі радіотехнічному факультеті Електротехнічного інституту, який потім увійшов до складу Харківського політехнічного інституту.
      У 1947 р. з ініціативи С.Я. Брауді в УФТІ організовано відділ, в якому розвивається новий науковий напрямок – теоретичне та експериментальне вивчення поширення електромагнітних хвиль над поверхнею Землі. У ці роки розвиток та впровадження різноманітних радіотехнічних систем, створених під час Другої світової війни та у післявоєнний період, для навігації, зв’язку, локації й інших найважливіших прикладних завдань, стримувалися недостатнім знанням законів розповсюдження радіохвиль у різних реальних умовах. Під керівництвом С.Я. Брауде вперше в нашій країні проведено детальні дослідження поширення радіохвиль над морською поверхнею в широкому діапазоні довжин хвиль, від сантиметрів до сотень метрів, на трасах різної довжини: в області прямої видимості, в зоні півтіні та тіні. Ці виміри дозволили отримати багато нових даних, важливих як для теорії, так і для практики. Зокрема, було експериментально виявлено невідоме до цього аномально мале згасання НВЧ радіохвиль в області глибокої тіні (явище отримало назву далекого тропосферного розповсюдження). Поряд із поширенням радіохвиль у стандартних метеорологічних умовах С.Я. Брауде та його співробітники експериментально вивчили та розробили методику прогнозування дуже важливого, особливо у морських умовах, явища – так званого атмосферного хвилеводу. У цьому випадку забезпечувалася передача НВЧ сигналів з малим загасанням на великі відстані. Окрім експериментальних робіт, С.Я. Брауде провів теоретичні дослідження, що дозволяють розрахунковим шляхом досить точно визначати напруженість електромагнітного поля під час його поширення в різних умовах. Ці дослідження висунули С.Я. Брауде до лав провідних вітчизняних радіофізиків. У 1952 р. колективу вчених, очолюваному С.Я. Брауді, присуджено Державну премію СРСР у галузі науки і техніки. У 1954 р. С.Я. Брауде удостоєний високої урядової нагороди – ордена Трудового Червоного Прапора. У 1955 р. на базі радіофізичних відділів УФТІ було організовано Інститут радіофізики та електроніки (ІРЕ) АН УРСР. У його створенні разом із першим директором інституту академіком АН УРСР О.Я. Усіковим активну участь взяв С.Я. Брауде – незмінний заступник директора інституту з наукової роботи до 1980 р. За велику та плідну наукову та науково-організаційну діяльність з розвитку радіофізичних досліджень в Україні у 1958 р. С.Я. Брауде обрано членом-кореспондентом Академії наук УРСР.
      В ІРЕ АН УРСР С.Я. Брауде разом із колективом очолюваного ним відділу широко розгорнув роботи у сфері поширення електромагнітних хвиль. При вивченні процесів розповсюдження радіохвиль над схвильованою поверхнею моря при імпульсному режимі випромінювання було виявлено ряд специфічних ефектів, пов’язаних з розсіюванням радіохвиль короткохвильового та середньохвильового діапазонів на «шорсткості» морської поверхні. У цих роботах було закладено основи наукового напряму – радіоокеанографії, що виник на стику двох фундаментальних наук – радіофізики та океанографії. Ці та подальші дослідження, проведені на більш високих радіочастотах, дозволили пояснити низку властивостей морського хвилювання та призвели до розробки нової неконтактної методики визначення параметрів морського хвилювання береговими установками. На відміну від широко застосовуваних до цього часу локальних методів визначення характеристик морського хвилювання та аерофотозйомки радіофізичний спосіб використовує ефект розсіювання радіохвиль схвильованою поверхнею. При цьому практично миттєво і за будь-яких метеорологічних умов вимірюються усереднені параметри хвилювання в широкому секторі кутів та на різних віддаленнях, аж до кількох сотень кілометрів від вимірювальної установки.
      Роботи С.Я. Брауде з радіоокеанографії отримали визнання та високу оцінку радіофізиків та океанографів, їх результати викладені у великій кількості статей, монографій та увійшли до довідкової літератури з морського хвилювання. За творчої участі С.Я. Брауде проводилися багаторічні спостереження розсіювання НВЧ радіохвиль на неоднорідностях тропосфери. Ці дослідження також становили великий науковий та прикладний інтерес, оскільки ефекти, що вивчаються, подібно до розсіювання на «шорсткості» поверхні розділу, обумовлюють випадкові зміни (флуктуації) всіх параметрів радіосигналу при його поширенні в реальному середовищі. Було виявлене та детально вивчене нове явище – істотна залежність флуктуаційних характеристик радіосигналу від поверхні розділу. Виявилося, що поблизу поверхні розділу характеристики випадкового поля кардинально відрізняються від детально дослідженого раніше поширення радіохвиль в турбулентному середовищі. Вивчення флуктуацій при поширенні радіохвиль у турбулентній тропосфері призвело до експериментального виявлення низки нових закономірностей, наприклад, відкриття «флуктуаційних спалахів», і дозволило створити теорію поширення електромагнітних хвиль у статистично неоднорідному середовищі поблизу поверхні поділу.
      З 1957 С.Я. Брауде починає інтенсивно працювати у галузі декаметрової радіоастрономії – нового перспективного наукового напрямку, який з того часу і до кінця днів став головним змістом його наукової діяльності. Дослідження, що проводяться тут, стосуються в основному проблем космічного радіовипромінювання в декаметровому діапазоні радіохвиль. Це найбільш довгохвильовий діапазон, де ще можливі виміри з поверхні Землі (довші радіохвилі з космосу не досягають земної поверхні через відбиття від іоносфери). Виміри в цьому діапазоні становлять значний інтерес для сучасної астрофізики, оскільки дані про космічне випромінювання на хвилях цього діапазону дають найважливішу наукову інформацію, яку складно чи взагалі неможливо отримати на більш високих частотах. Через великі експериментальні труднощі, які пов’язані з впливом іоносфери Землі, різноманітних штучних і природних завад, високої температури радіовипромінювання Галактики, на першому етапі розвитку радіоастрономії (до кінця 50-х років) декаметровий діапазон фактично ще не був освоєний. За кордоном були проведені лише окремі виміри кількох найінтенсивніших радіоджерел. З метою широкого освоєння цього діапазону колектив, який був створений С.Я. Брауде, розпочав розробку високоефективних радіотелескопів, здатних забезпечити завадостійкі виміри з різних наукових програм. До кінця 60-х років у секторі радіоастрономії ІРЕ АН УРСР, який очолював С.Я. Брауде, було розроблено та споруджено низку оригінальних інструментів з високою спрямованістю та чутливістю. Серед них унікальний декаметровий радіотелескоп УТР-2 (Український Т-подібний радіотелескоп, 2-а модифікація) з розмірами антен 1х2 км і площею близько 150 000 кв.м. досі є найефективнішим інструментом цього діапазону у світі.
      З 1974 р., невдовзі після початку експлуатації УТР-2, С.Я Брауде організує роботу над новим сміливим проєктом – створенням системи інтерферометрів декаметрового діапазону (для частот 10-25 МГц) УРАН (Український радіоінтерферометр Академії Наук). Повністю введена в експлуатацію до 1993 року, ця система складається з п’яти радіотелескопів, розташованих на території України. Базовим астрономічним інструментом є телескоп УТР-2, решта з чотирьох інструментів (з ефективною площею приблизно в десять разів меншою, ніж УТР-2) утворюють з базовою антеною та поміж собою так звані інтерферометричні бази. Антена УРАН-1 розташована у м. Зміїв (в 43 км від УТР-2), УРАН-2 – поблизу м. Полтави (в 176 км від УТР-2), УРАН-3 – поблизу м. Шацька Волинської області (956 км від УТР-2) та УРАН-4 – поблизу м. Одеси (592 км від УТР-2). Інтерферометричні спостереження на системі УРАН дозволяють отримувати в декаметровому діапазоні рекордну кутову роздільну здатність – близько однієї кутової секунди (при максимальній довжині бази близько 1000 км), що необхідно для вивчення як протяжних, так і компактних радіоджерел. Створена С.Я. Брауде харківська школа радіоастрономів займає одне з провідних місць у світовій науці. Результати досліджень С.Я. Брауде та його учнів доповідалися на багатьох вітчизняних та міжнародних конференціях та симпозіумах, публікувалися у провідних вітчизняних та зарубіжних журналах та заслужили загальне визнання. С.Я. Брауде – автор понад 300 друкованих праць: монографій, статей, винаходів та доповідей. За видатні наукові заслуги та організаторську діяльність із розвитку радіоастрономічної науки нашій країні С.Я. Брауде у 1969 р. обрано академіком АН УРСР, а у 1971 р. нагороджено другим орденом Трудового Червоного Прапора. Творчі успіхи колективу радіоастрономів надихали його керівника С.Я. Брауде на здійснення своєї заповітної мрії: створення у Харкові радіоастрономічної установи у системі Академії Наук України. Важливим кроком до цієї мети стало створення у 1980 р. Відділення радіоастрономії ІРЕ АН УРСР на базі низки інститутських відділів (керівник Л.М. Литвиненко). Завдяки зусиллям академіків Л.М. Литвиненка та С.Я. Брауде у 1985 р. на основі Відділення радіоастрономії було створено Радіоастрономічний інститут НАН України (РІ НАН України).
      Наукові здобутки С.Я. Брауде отримали високу оцінку. Його нагородний список продовжував поповнюватися: три ордени «За заслуги» – ІІІ ступеня (1995 р.), ІІ ступеня (1998 р.), І ступеня (2001 р.), Золота медаль ім. О.С. Попова (1983 р., єдина в Україні), премія та медаль Євразійського Астрономічного товариства (1997 р.), звання Заслужений діяч науки та техніки України (1991 р.). За успішну реалізацію проєкту УРАН С.Я. Брауде та група його колег у 1997 р. були удостоєні Державної премії України. Земний шлях С.Я. Брауде завершився 29 червня 2003 року. Його яскраве життя та визначні досягнення – приклад для багатьох поколінь.
      Радіоастрономічний інститут НАН України став науковою установою світового рівня, яка включена до активної міжнародної співпраці в галузі радіоастрономії та радіофізики. Створені на українській землі з ініціативи та під керівництвом С.Я. Брауде найбільші радіоастрономічні системи – телескопи УТР-2 та УРАН – мають великі перспективи розвитку та використання. Школа декаметрової радіоастрономії, що заснована С.Я. Брауде, є загальновизнаною в науковому світі.

У 2021 році у журналі "Світогляд" вийшла стаття академіка НАН України Коноваленка О.О. та Ульянова О.М.присвячена 110 річчю від дня народження видатного радіоастронома Семена Яковича Брауде.

З фонду бібліотеки РІ НАН України надано інтерв’ю, взяте у академіка у листопаді 1998 р. О.О. Костенко, тавідеофільм, присвячений 100-річчю С.Я. Брауде.